ДОСЛІДЖЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ ПРЕСИ

В ІНФОРМУВАННІ СЕЛЯН ЩОДО АГРАРНОЇ ТА ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

ВСТУП

Ефективне впровадження аграрних перетворень потребує високої поінформованості селян щодо своїх прав як власників землі та майна, розвитку аграрного ринку та належного розуміння принципів та перспектив перетворень. 

Недостатня розвиненість інформаційного простіру українського села є одним з факторів, який перешкоджає ефективному інформуванню селян. Застаріла матеріально-технічна інфраструктура, низький рівень життя селян та орієнтація практично усіх ЗМІ на платоспроможну міську глядацьку та читацьку аудиторію є обєктивними причинами занепаду сільського інформаційного простіру.

Єдиним мас медійним каналом, який державні органи можуть достатньо ефективно використовувати для інформування селян, залишаються місцеві ЗМІ, засновниками яких є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Районні сільські газети складають левову частку цих ЗМІ та найбільш наближені до потреб сільського читача.

Руйнування радянської соціально-економічної та політичної системи та розбудова ринкової демократії мали значні негативні наслідки для районних сільських газет. Наклад газет зазнав різького скорочення. Стан матеріально-технічної бази погіршився. Дотації з місцевих бюджетів дозволили їм вижити, але фінансова залежність від місцевих органів влади негативно вплинула на самостійність редакцій, дотримання принципів свободи слова.

Дослідження було спрямовано на оцінку можливостей та перспектив залучення районних сільських газет до інформування селян щодо аграрної та земельної реформи. Іншою метою дослідження було вивчити оцінку редакторами як експертами рівня поінформованості селян щодо своїх прав, їх сприйняття реформи, ролі місцевих державних ЗМІ в інформуванні селян та рекомендацій стосовно заходів, які державні органи могли б здійснити, щоб покращити поінформованість селян.  

Для досягнення першої мети були реалізовані наступні завдання:

ü      Аналіз аудиторії газет, їх накладу та частоти виходу

ü      Зясування структури засновників районної газети

ü      Оцінка інформаційних, матеріально-технічних та людських ресурсів газет

ü      Вивчення наявності зворотнього звязку між редакцією та її сільською аудиторією

ü      Аналіз фінансово-економічного становища газети (річний бюджет, структура надходжень та витрат газети, пільги з боку органів влади)

ü      Аналіз рекомендацій редакторів щодо заходів (з боку держави, засновників, редакції), які могли б покращити фінансово-економічне становище газети та

Для досягнення другої мети були реалізовані наступні завдання:

ü      Вивчення оцінки редакторами газет поінформованості селян щодо своїх прав, сприйняття реформ та інформаційних потреб селян

ü      Вивчення оцінки редакторами газет достатньості інформування селян місцевими ЗМІ

ü      Аналіз думки редакторів щодо заходів з боку державних установ, які могли б покращити інформування селян про аграрну та земельну реформи

 Методика дослідження

Для досягнення мети та завдань дослідження в березні-липні 2002 року було проведено загальнонаціональне поштове анкетування редакторів районних газет. Анкетуванню передував підготовчий етап, в результаті якого були створена база даних 410 газет (з 490) та розроблена анкета опитування.

Розсилка анкет здійснювалася в березні-квітні та, повторна, в червні 2002 року. Всього було отримано 148 газет, тобто, 30% від генеральної сукупності, що є задовільним показником повернення анкет для поштового опитування. Для зясування причин не-участі редакторів в анкетуванні відбулися телефонні розмови з близько 20 редакторами в серпні 2002 року. Найбільш поширеними причинами називалися: неотримання анкети через погану роботу “Укрпошти”, побоювання розголосити інформацію, яка є комерційною таємницею редакції (бюджет, рівень зарплат тощо), зміна редакторів (після завершення виборів), небажання приймати участь через ідеологічні причини, втрата анкети в редакції. Для деяких співрозмовників достатньо очевидним мотивом було також побоювання висловити власну думку (“а як Ви будете використовувати інформацію?”, “а наслідків не буде?” тощо).   

Слід зазначити, що анкета була розроблена таким чином, щоб мінімізувати побоювання потенційних респондентів розголосити конфіденційну інформацію або висловити “надто критичні думки”. Ці міркування, а також намагання зробити анкету достатньо короткою мали певний негативний вплив на повноту інформації, яка була отримана в результаті анкетування.  

Характеристика виборки. Припускається, що демографічні характеристики (чисельність населення, співвідношення сільського та міського населення, розмір райцентру) та регіональна приналежність районів є тими чинниками, які мають певний вплив на фінансово-економічне становище районних газет та оцінку редакторами тих чи інших явищ. Тому оцінка репрезентативності отриманої вибірки здійснювалася за цими показниками.[1]

В цілому, у вибірці недостатньо представлені великі за чисельністю сільські райони (зокрема, міське населення районів) та Південний і Східний регіони. Перепредставлені Центральний та Північний регіони. Крім того, середні значення показників регіональних вибірок тільки з Північно-Західного та Південного регіонів майже повністю відповідають генеральним регіональним сукупностям. Віднесення областей до регіонів було здійснено за типологізацією, яка використовується компанією “Соціс”:

Північний: Київська, Чернігівська, Житомирська області

Центральний: Черкаська,Полтавська,Вінницька та Кіровоградська області 

Північно-Західний:Волинська, Рівенська, Хмельницька області 

Західний: Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська,Тернопільська області

Східний: Донецька, Луганська, Харьківська, Сумська, Дніпропетровська, Запорізька області

Південний: Кримська АР, Одеська, Миколаївська, Херсонська області

І. ХАРАКТЕРИСТИКИ СІЛЬСЬКИХ РАЙОННИХ ГАЗЕТ

 1.1.           Аудиторія газет, наклад, частота виходу

За 10 років місячний наклад районних газет зменшився більш, ніж вдвічі: в 1990 році середній наклад складав 8842 примірників, а в 2001 році вже 3488 примірників. В шість разів скоротилася частка газет з накладом більше 6000 примірників (див. Мал.1). В три рази збільшилася частка газет з накладом менше 1500 примірників та майже в стільки ж разів – частка газет з накладом від 1500 до 3000 примірників.

Tаблиця. 1. Місячний наклад газет в 1990-2001

 За 10 років частота виходу районних сільських газет також зменшилася майже вдвічі: якщо в 1990 році середня частота виходу складала 2,57 рази, то в 2001 році вже 1,66. Як свідчать дані на Мал.2, практично зникли газети, які виходять 3 або 4 рази на тиждень. В 2001 році дві третини газет виходили двічі, одна третина – один раз на тиждень.

В багатьох випадках різьке зниження частоти виходу пояснюється фінансовою скрутою редакцій. Певна частина редакцій також знижує частоту виходу (зокрема, до щотижневого), тому що це дозволяє публікувати аналітичні та проблемні матеріали.[2]

Tаблиця 2. Частота виходу газет в 1990 та 2001 рр.

В середньому, частка сільських читачів серед аудиторії районної газети складає 66%. Половина усіх газет має від 51 до 75%, а третина – більше 75% сільських читачів. За показником сільської аудиторії, кожна пята газета є радше міською, тому що сільські читачі складають менше половини або половину читацької аудиторії. В цій групі, середній розмір населення району складає 74251, а райцентру – 31000 мешканців. В 40% районів міське населення перевищує сільське. Незвично великий розмір населення району досягається за рахунок чверті районів, в яких налічується більше 100000 мешканців. Тому певна частина газет цієї групи є “міськими” мимоволі: сільська аудиторія мала та\або неплатоспроможна, тож єдиним спосібом залишається орієнтація на залишкі платоспроможної аудиторії в райцентрах.  

Кореляційний аналіз підтвердив залежність накладу газети від наступних показників: наклад зростає з зростанням кількості сільського населення району, райцентру та всього району (наприклад, є кореляція 0,349 на рівні 0.01 між кількістю сільського населення району та накладом районної газети). Слабкість кореляції можна пояснити тим, що в вибірці недостатньо представлено більш великі райони та райони з значною часткою міського населення. З іншого боку, звязки між показниками можуть послаблюватися через те, що районна влада дотує надто високий тираж газет. Наприклад, в одному з районів Сумської області редактор заявив авторові, що райдержадміністрація (точніше - голова адміністрації) вирішила, що районна газета повинна бути в кожному дворі та планувала підвищення дотацій з бюджету для досягнення цієї мети. Питання щодо впливу кількісних, теріторіальних характеристик потенційних аудиторій та інших факторів на вище наведені показники потребує подальшого вивчення.

1.2. Структура засновників районної сільської газети

Близько половини районних газет (46%) засновано спільно райрадою, райадміністрацією та журналістським колективом. Далі за поширеністю йдуть варіанти “райрада, райадміністрація” (21%) та “райрада, колектив” (10%) (див. Таблицю 1).  

Таблиця 1.

Структура засновників (у % до тих, хто відповів, n=148)

Склад “іншого”: колектив; райадміністрація, колектив; міська і райрада, адміністрація; міська рада, колектив; міська і райрада, райадміністрація, колектив, облуправління; міська рада, райадміністрація; рада, райадміністрація, колектив, ВАТ "..."; рада, райадміністрація, колектив, облуправління; рада, райадміністрація, колектив, первинна організація СЖУ; рада, райадміністрація, первинна журналістська організація; рада, колектив, первинна організація спілки журналістів; рада, первинна організація НСЖУ редакції.

В складі засновників практично кожної газети є районна рада. Райадміністрація -  в переважній більшості газет (81%). Журналістський колектив виступає засновником в 71% газет. Можливо, що склад засновників був зформований внаслідок владних відношень між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, редакції газети, але таке припущення потребує подальшого дослідження. Необхідна також більш повна інформація для визначення впливу складу засновників на самостійність редакцій. Наразі, достатньо впевнено можна говорити про те, що в третині газет журналістський колектив немає формальних юридичних підстав для відстоювання власної позиції. 

Таблиця 2.

Загальна поширеність райради, райадміністрації, журналістського колективу, міськради серед засновників газети (у % до тих, хто відповів, n=148)

 1.3. Ресурси газети: інформаційні, матеріально-технічні, людські

Наявність доступу до таких джерел регулярної та всебічної інформації як інформаційні агентства є однією з передумов належного висвітлення газетами подій в країні та закордоном. Хоча переважна більшість редакцій газет (80%) користується послугами тих чи інших інформаційних агентств, кожна пята не користується послугами жодного агентства. Найбільш популярними агентствами є Укрінформ (65%) та інформаційні агентства при обласних управліннях у справах преси та інформації (44%) (див. Таблицю).

Таблиця 3.

Користування редакціями районних газет послугами інформаційних агентств (у % до тих, хто відповів)

Третина редакцій (31%) користувалися послугами тільки Укрінформу, кожна десята редакція (12%) – послугами тільки інформагентства при облуправлінні у справах преси та інформації. Близько третини респондентів (27%) користувалися послугами обох агентств.

Серед інших джерел інформації називалися обласні та національні періодичні видання (“передруковували матеріали деяких газет - "Урядового курєру", обласної газети”), ТБ та радіо (“формували оперативні інформаційні підбірки з останніх повідомлень ТБ і радіо самостійно, офіційні документи публікували з “Урядового курєра”, без посилань на інформагентства”), прес-служби ОДА та РДА, матеріали ТАСІСу та УОПРР (“Новий курєр”) та Інтернет-видання (forum, korrespondent). Переважна більшість тих, хто вказав інші джерела, також користувався послугами інформагентств.

Спосіб друку є одним з важливих показників матеріально-технічного забезпечення як друкарень, так і редакцій газет. Офсетний спосіб друку мають переважна більшість газет (86%), високий - 9% газет та 5% респондентів називали інші способи (“офсет на пристосованій машині”, “різограф”, “офсет на ПС-1М”, “на копіювальній машині Priport VI”, “примитівний офсетний”).  

Усі редакції мають телефон, більше половини – факс, переважна більшість – компютери та прінтер, третина мають ел.пошту, чверть - підключення до Інтернет в редакції та третина редакторів користується Інтернетом за межами редакції, якщо їх редакція не має підключення. Два редактори зазначили, що їх газети мають власний вебсайт (див. Таблицю 4).

Таблиця 4.

Засоби звязку, оргтехніки, підключення та користування Інтернет (у % до тих, хто відповів)

Компютерізація та “інтернетизація” редакцій районних сільських газет найповільніше розвивається в районах з малою кількістю населення, переважну частину якого складають сільські мешканці. В свою чергу, кількість населення районів, редакції газет яких мають підключення до Інтернет, значно перевищує середні показники кількості районного населення як у вибірковій, так і в генеральній сукупності. Середня чисельність міського населення таких районів дорівнює 45%. Середній наклад газет з цих районів майже вдвічі перевищує середній наклад газет, які не мають компютерів.

Загалом, майже половина редакторів (48%) мають практичний досвід роботи з Інтернет.[3] З огляду на те, що в вибірковій сукупності недопредставлено міське населення сільських районів (зокрема, Східного регіону), ймовірним є припущення, що частка таких редакторів є дещо вищою.

В Східному, Північному та Північно-Західному регіонах більше половини редакторів, учасників анкетування, мають певний практичний досвід роботи з Інтернет або ел.поштою. Висновки щодо генеральної сукупності по регіонах треба робити з огляду на те, що вибіркові обєктивні показники тільки в Південному та Північно-Західному регіонах достатньою мірою відповідають показникам генеральною сукупності. Тому можна лише припустити, що найменша частка користувачів Інтернету серед редакторів районних газет притаманна Південному регіону, а найвища – Східному. 

Таблиця. 5. Кількість редакторів з досвідом роботи в Інтернет по регіонах

В Чернівецькій області підключення районних редакцій до Інтернет є свідомою політикою облдержадміністрації. За повідомленням газети Путильського району “Карпати” розпорядженням голови облдержадміністрації № 652-р від 11.12.2000 “встановлено електронний звязок в редакціях районних газет”.[4] Всі чернівецькі редакції у вибірці мають підключення до Інтернет (4 з 11 районів області). Ймовірно, що подібна робота ведеться в Чернігівській області, бо майже всі редакції у вибірці з цієї області (6 з 7) мають підключення до Інтернет.

Якщо редакція не підключена до Інтернету, редакція та журналісти користуються доступом до Інтернету та ел.поштою в райдержадміністрації, філіях банків (респонденти називали філії Приватбанку та АПКБ “Аваль”) або в районних вузлах звязку. 

Два редактори з Житомирської та Львівської областей вказали, що їх газети мають власний вебсайт.[5] Перша газета має давні журналістські традиції та діє в районі з населенням, кількість якого вдвічі перевищує середній показник генеральної сукупності, а райцентр має населення більше 50 000. Газета з Львівської області діє в типовому західноукраїнському малому районі, з домінуванням сільського населення. Вочевидь, утворення вебсайтів пояснюється суто  ініціативою редакторів-ентузіастів.[6]

Характеристика редакторів. Більшість редакторів складають чоловіки (73%). Половині опитаних редакторів від 30 до 50 років. Близько третини редакторів – предпенсійного або пенсійного віку. Журналістський досвід майже 90% опитаних редакторів перевищує 5 років.

Майже половина редакторів (46%) займають посаду головного редактора не більше 5 років. Частина редакторів (10%) отримали посаду редактора 4-5 років тому, тобто в 1998 році. Якщо вірне припущення, що редактор районної сільської газети – це “член районного Політбюро”[7], то зміна правлячої верхівки району або невдала поведінка редактора під час виборів була однією з головних причин звільнення попередників цієї частини редакторів. До речі, під час телефонних розмов з редакторами влітку цього року щодо причин не-участі в анкетуванні, декілька редакторів заявляли, що вони тільки заступили на посаду. 

Загалом, більшість редакторів (63%) отримали свої посади вже в незалежній Україні. Редакторська карєра більше третини редакторів (37%) почалася більше 10 років тому, під час Радянського Союзу.

Більше третини редакторів на попередньому місці роботи не займалися професійно журналістикою.

Таблиця 6.

Попереднє місце роботи редакторів (у % до тих, хто відповів)

Серед цієї групи, до отримання редакторської посади більшість працювала в (1) закладах середньої та професійно-технічної освіти на посадах викладачів, директорів, завучів тощо, або (2) займала керівні посади в органах виконавчої влади (райадміністрація, митниця, управління внутрішніх справ) чи місцевого самоврядування (райрада). 

Для того, щоб зрозуміти тенденції розвитку сільського редакторського корпусу, було здійснено порівняльний аналіз характеристик групи редакторів, які займають свою посаду не більше 5 років, та групи редакторів, яка займає посаду більше 5 років.

Переважна більшість редакторів, які займають посаду більше 5 років, мають предпенсійний або пенсійний вік (61%). Слід також додати, що кожний пятий серед редакторів, які займають посаду менше 5 років, є віком від 50 до 60 років. Таким чином, оновлення значної частини редакторського корпусу протягом найближчих років є обєктивно обумовленим процесом. Ймовірно, що оновлення певної частини вже відбулося в результаті парламентських виборів цього року.

Таблиця 7.

Віковий розподіл редакторів, які займають посаду більше 5 років, та редакторів, які займають посаду менше 5 років

Більше третини редакторів (36%), які очолюють редакцію менше 5 років, прийшли з посад, які не повязані з журналістикою. До речі, журналістський досвід 23% представників цієї групи складає менше 5 років, та 15% - до 10 років.

Головними резервуарами поповнення редакторських кадрів з нежурналістських сфер є заклади середньої та професійно-технічної освіти (17%) та місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування (17%). Частка редакторів з нежурналістських сфер в цій групі є більшою, ніж така ж частка в групі редакторів, які очолюють свої газети більше 5 років.

Таблиця 8.

Попереднє місце роботи редакторів, які займають посаду більше 5 років, та редакторів, які займають посаду менше 5 років (у % до тих, хто відповів)

Ці спостереження можна інтепретувати як тенденцію вимивання журналістських кадрів з редакторського корпусу районної сільської преси.

Кількість журналістів, розмір зарплати, наявність заборгованості з зарплати. Середня кількість журналістів в редакції - 4,7 чоловік. Середня місячна зарплата становить 294 грн. Мінімальний розмір зарплати – 136 грн., максимальний – 561 грн.

Чим більше розмір населення району та річний бюджет газети, тим більше середній розмір зарплати журналістів редакції.[8]

З огляду на те, що у вибірці недостатньо представлені райони з значним міським населенням, середній розмір зарплати журналістів має бути вищим.

Таблиця 9. Середня журналістська зарплата (n=127)

Майже третина редакцій (26%) мала за результатами 2001 року заборгованість з зарплати журналістам. 

 1.4.           Зворотній звязок редакцій з сільською аудиторією

Переважна більшість газет (82%) отримували протягом 2000-2001 років листи від селян району з скаргами (проблемами), пов’язаними з порушенням їх прав як власників земельних часток та майнових паїв. Не отримували таких листів 18% редакцій.

70% опитаних редакторів ствердили, що вони друкували статті з результатами журналістських розслідувань скарг та конфліктів, повязаних з земельною та аграрною реформою. Слід зазначити, що такі статті також друкували редакції, які не отримували звернень та листів від селян району.

Відкритим залишається питання, якою мірою такі статті були обєктивними, які саме конфлікти в них розглядалися та яким був вплив позиції редакції на розвязання конфліктів, задоволення законних інтересів селян.

Таким чином, селяни розглядають переважну більшість районних газет у вибірці як такий інститут, до якого варто звертатися за допомогою у випадку виникнення конфліктів та порушень, повязаних з реалізацією ними своїх прав власників. Більшість газет друкували результати журналістських розслідувань, підтримуючи таким чином зворотній звязок з сільською аудиторією. Те, що велика частка газет отримувала листи-скарги селян, є опосередкованим показником високого рівня конфліктності та\або розповсюдженості порушень прав селян під час здійснення аграрних перетворень.

 1.5. Фінансово-економічне становище районної сільської газети

Переважна більшість газет (87%) за результатами 2001 року не були прибутковими, решта (13%) вказали, що вони мали прибуток.

Середній розмір річного бюджету – 90266 грн. Чим більше населення району та наклад, тим більше річний бюджет.[9]

Основними статтями доходу є передплата \ продаж (41%) та фінансування з боку засновників (36%) (див. Таблицю 8).

Таблиця 10.

Структура доходів редакцій (n=141), у %

Чим більше наклад, тим менше частка фінансування з боку засновників.[10] Серед “інших” джерел надходжень домінують різноманітна спонсорська допомога, здача в оренду приміщення та виробництво та реалізація власної друкованої продукції (зокрема, бланків). По одному редактору з Харківської та Житомирської області вказали кошти, отримані з обласного бюджету. В першому випадку ці кошти виділялися під реалізацію експеримента централізованого друку.

Найбільш вагомими статтями витрат є зарплата (34%), придбання папіру (16%) та друк (18%) (див. Таблицю 9).

Таблиця 11.

Структура витрат редакцій (n=141), у %

Половина газет мали кредиторську заборгованість за результатами 2001 року. Середній розмір заборгованості – 14 044 грн. Мінімальний обсяг – 500 грн., максимальний – 50000 грн.

Характеристика прибуткових газет (19 з 141). Нажаль, мала наповненість групи не дозволила виокремити чинники, які визначають прибутковість газет. Втім, певні характеристики можуть вказувати напрямок пошуку. Середній наклад прибуткових газет складає 4331 примірників, а середній бюджет - 101649 грн., що перевищує відповідні показники за вибіркою.

Існують певні відмінності у значущості джерел доходу прибуткових газет. Нижчою є вага фінансування з боку засновників (29% проти 36%). На 2-3% є вищою вага усіх інших джерел доходу, крім матеріалів на замовлення. В структурі витрат вага витрат на папір та друк є нижчою (на 2%). У 5 газет була кредиторська заборгованість за результатами 2001 року, середній розмір якої склав 7600 грн. 10 з 19 редакторів мали практичний досвід користування Інтернет.

Опосередковане дотування засновниками. Пята частина газет опосередковано підтримується райадміністрацією (19%) шляхом організації безкоштовної передплати газети селянам району. Середня кількість примірників – 544. Якщо відкинути два максимальних значення (4200 та 2000), то середнє значення становить 331 примірників. Як правило, безкоштовна передплата організується для пенсіонерів, ветеранів тощо. Вдвічі більша частка газет (39%) отримують пільги з оренди приміщення та оплати комунальних послуг (частіше – з оренди приміщення). 

1.6. Рекомендації редакторів щодо заходів з боку держави, засновників та редакції, які могли б покращити фінансово-економічне становище газети

Переважна більшість респондентів (75%) відповіли на відкрите питання щодо заходів, які могли б покращити фінансово-економічне становище газети.

Ранжування усіх варіантів заходів за частотою згадки наведено в Таблиці 10. Загальна сума перевищує 100%, тому що респондент часто давав декілька варіантів одночасно.

Найбільш поширеними заходами, що пропонуються, є (1) зменшення вартості паперу, друку, тарифів “Укрпошти”, зменшення або врегулювання оподаткування як газет, так і поліграфічних підприємств, (2) введення дотацій з державного, а не місцевого бюджетів,  додержання вже існуючих законів про ЗМІ та Закону “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади ... засобами масової інформації”, (3) збільшення обсягу фінансування редакції з боку засновників, держави тощо, (4) заходи з боку редакції, спрямовані на збільшення тиражу, диферсифікацію доходів, залучення реклами.

Таблиця 12.

Заходи для покращання фінансово-економічного становища газет, у % до тих, хто відповів (n=111)

Одними з найбільш поширених заходів, що пропонуються, є заходи з здешевлення папіру, поліграфічних послуг, тарифів “Укрпошти”. Ці заходи залишаються актуальними та невирішеними, принаймні, з 1995 року, коли вони пропонувалися практично кожним виступаючим на Всеукраїнській нараді редакторів районних, міських та обласних газет, за участю Президента Україні.[11] Нагальність цих заходів зформулював один з редакторів наступним чином:

“...торік 30,2% свого доходу ми витратили на покриття різниці між фактичною і передплатною версією газети. Необхідно зменшувати цю різницю чи то підвищуючи передплатну ціну, що неможливо через низьку платоспроможність передплатників, чи знижуючи вартість паперу, інших поліграфічних матеріалів та послуг, послуг пошти...”

Опитані редактори пропонували наступні шляхи зменшення вартості паперу та поліграфічних послуг для редакцій: 1) Централізоване постачання паперу та матеріалів для друку (“папір купуємо через 3-4 руки і кожен посредник накручує ціну”), 2) надання районним газетам пільг з придбання паперу, 3) ліквідація монопольного становища друкарні, 4) “держава має зменшити ціни на папір та поліграфічні послуги” (конкретні заходи не уточнювалися), 5) засновники компенсують вартість паперу та поліграфічних послуг.

На думку респондентів, зменшення тарифів “Укрпошти” на розповсюдження можна досягнути наступними шляхами: 1) держава зменшує тарифи “Укрпошти”, 2) держава надає пільги районкам, 3) ліквідується монопольне становище “Укрпошти”:

“...доцільно створити державну службу розповсюдження преси, підвладну комітету інформаційної політики, або самостійну, але незалежну від Укрпошти. Ця служба позбавила б пошту монополізму, відстоювала б інтереси видавців газет і журналів.”

Пропозиції в сфері оподаткування стосувалися податку на прибуток та ПДВ. Редактори пропонували відмінити, знизити ці податки або надати редакціям пільги з їх сплати. Певна частина редакторів наголошували на необхідності звільнити дотацію засновників від сплати податку на прибуток:

“...Дотація зараховується як прибуток редакції і обкладається податком. При отриманні прибутку виділена редакції фінансова допомога вилучається. Абсолютний нонсенс...”

Привертає увагу поширеність заходів, які стосуються принципів державної підтримки цього сектору ЗМІ та додержання вже існуючих законів про ЗМІ та “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” (від 23 вересня 1997 року № 539/97-вр.)

Значна частина опитаних пропонувала здійснювати дотування чи фінансування редакцій газет з державного, а не місцевого бюджету. Найбільш поширеним мотивом прихильників такого варіанту є бажання зменшити тиск на журналістів з боку місцевої влади:

“...Засновники часто вважають себе власниками і цим роблять газету кишеньковою...”

“...Це дало б можливість уникнути неправомірного, некомпетентного адміністрування...”

“...Аби районна газета не була б залежною від місцевої влади чи іншого дотувальника, тобто, аби могла служити інтересам людей, бути громадської трибуною, як умовно її величають - четвертою владою...”

Згадувалися також наступні причини вибору цього варіанту:

·        “...Це державна преса, тому і фінансуватися має з державного бюджету. Хто хоче слухати музику, той повинен її оплатити...”

·        “Державна преса, яка проводить державницьку політику, повинна бути самою дешевою, а значить, суттєво фінансуватися державою... За прикладом Швеції»

Редактори вказували, що розмір дотації можна розраховувати “у залежності від тиражу і показника насиченості примірників газети на 1000 жителів”, “на одного читача або передплатника”. Робити розрахунки та визначати розмір дотації можуть обласні управління у справах преси та інформації.

Пропонувалася наступна схема надходження коштів:

«...Обласні управління преси та інформації мають затверджувати обгрунтовані кошториси райгазет, визначати розмір затрат на їх функціонування – дотацію, а ці кошти повинні бути закладені у держбюджеті. І через обласні управління преси могло б здійснюватися фінансування...»

Згідно з Законом України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”,

діяльність владних органів висвітлюється тільки за плату, на кошти, які окремо мають виділятися у бюджеті, навіть якщо відповідні владні структури є засновниками того чи іншого органа ЗМІ,

якщо газети фінансуються з бюджету, то на висвітлення відводиться не більше 20% від газетної площі

Опитані редактори вимагали дотримання саме цих принципів Закону:

“...Перш за все, не діє Закон "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", де в статті п.5, останній абзац записано: "Органи держвлади та органи місцевого самоврядування у своїх кошторисах зобовязані передбачати витрати на висвітлення своєї діяльності ЗМІ...”

“...Обовязкове виділення в місцевих бюджетах коштів на висвітлення діяльності органів влади окремим рядком...”

“...На ділі виконувати вимоги ЗУ "Про порядок висвітлення діяльності органів держвлади та органів місцевого самоврядування"...”

“...Якби діяли угоди про публікацію матеріалів на платній основі..”

Деякі опитані вказували, що владні структури, які не є засновниками газети, також не оплачують розміщення своїх матеріалів на сторінках районної газети:

“...слід домогтися, щоб державні органи, які не є засновниками, сплачували вартість рекламних послуг...”

“...плата владних структур за їх матеріали...”

Загальною причиною вимог редакторів додержуватися інших законів, які регулюють діяльність ЗМІ, є втручання владних структур, засновників газети, в діяльність редакції:

“...Забезпечити свободу інформації, дотримуватись умов співзасновної угоди, не втручатись у внутрішні справи редакції...”

“...Не змушувати нас друкувати матеріали про висвітлення їх діяльності...”

“...Дати більше можливостей редакції самостійно визначати політику видання...”

Певна частина редакторів вказувала на невиконання засновниками своїх фінансових зобовязань перед редакцією як чинник, який погіршує фінансово-економічне становище газети. Один з респондентів зазначив, що засновник забирає зароблені редакцією гроші, що унеможливлює розвиток газети.

Відносини між засновниками, редакцією та видавцем газети залишаються законодавчо невизначеними в Україні, що робить редакцію та журналістський колектив незахищеними перед тиском як засновників, так і видавців газети. Це явище є достатньо розповсюдженим серед районних сільських газет, як свідчать вище наведені дані. Тому певна частка редакторів пропонувала врегулювати відносини між засновниками або змінити їх склад. Серед варіантів зміни складу засновників найчастіше згадувалися (1) надання статусу засновника тільки редакції, журналістському колективу (з позбавленням владних структур такого статусу) або (2) надання журналістським колективам такого статусу, якщо вони його позбавлені[12], (3) надання статусу засновників інвесторам. Слід підкреслити, що, на думку редакторів, будь-яка зміна засновників має супроводжуватися законодавчим визначенням функцій засновника:

“...Засновниками райгазети можуть бути тільки редакційні колективи, первинні журналістські колективи, або райрада, але з чітко визначеними у Законі функціями

засновника, аби не було диктату, контролю над пресою...”

Серед заходів з боку редакції найчастіше згадувалися:

·        Створення редакційно-видавничого комплексу на базі газети та райдрукарні, “який би за рахунок поліграфічних та інших видів послуг забезпечував видатки на газету”

·        Активізація комерційної діяльності газети (видання бланків, надання компютерних послуг тощо)

·        Збільшення реклами через більш ефективну співпрацю з рекламодавціями

II. ОЦІНКА ПОІНФОРМОВАНОСТІ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТРЕБ СЕЛЯН

2.1. Оцінка редакторами сприйняття селянами аграрних реформ

За оцінкою редакторів, селяни не виокремлюють якусь одну соціальну групу як таку, що найбільше зкористується впровадженням земельної та аграрної реформи. Втім, переважаюча частка редакторів відповіли, що селяни вважають, що реформи проводяться в інтересах колишніх голів колгоспів (42%) та керівників новоутворених підприємств (40%). Близько третини редакторів (26%) відповіли, що селяне сприймають реформи як такі, що проводяться в інтересах усього сільського населення України. Майже кожний пятий редактор відповів, що селяни вважають такими групами приватних фермерів (19%), місцеві владні структури (19%) та великі підприємства, які орендують значні земельні площі (17%).

Порівняння наведених оцінок редакторів з результатами загальнонаціонального опитування сільського населення, яке було проведено Центром ім. Разумкова навесні 2001 року,[13] дозволяє оцінити адекватність розуміння  редакторами ставлення своєї сільської аудиторії. Хоча дослідження Центру проводилося за рік до анкетування редакторів, ставлення селян не могло радікально змінитися через дію інерційних факторів суспільної думки. Слід відмітити, що в дослідженні Центру питання формулювалося по-іншому: “Хто виграє від проведення аграрної реформи?”. Перелік груп також дещо відрізнявся від переліку груп в анкетуванні: не було варіантів “Великі підприємства, які орендують значні земельні площі” та “Керівники новоутворених підприємств”. Відсутність останнього варіанту є певним недоліком опитування Центру, бо “фермери” та “інші нові організації” (тобто, новоутворені підприємства) – це різні соціальні групи. Припускається, що варіант “працівники колишніх колгоспів” є тотожнім варіанту “усе сільське населення України”. Таким чином, порівняння розподілу відповідей здається обгрунтованим за трьома варіантами з позначкою *.  

Таблиця 13. В інтересах яких груп проводиться аграрна реформа: оцінки сільського населення (05.2001) та редакторів сільських районних газет (05.-07.2002)

Редактори у вибірці недостатньо адекватно розуміють ставлення своєї сільської аудиторії до того, в інтересах яких груп проводиться аграрна реформа. Набагато більше селян вважають, що реформа проводиться в інтересах місцевої влади (32% проти 19%) та майже вдвічі менше, що в інтересах селян (13% проти 26%), ніж так вважають опитані редактори. Слід зазначити, що оцінка редакторами корисності реформ для керівників колишніх колгоспів є вищою за оцінку селян.

Таким чином, опитані редактори певною мірою перебільшують оптимістичне ставлення селян до аграрної реформи. 

2.2. Оцінка редакторами поінформованості селян щодо прав з розпорядження земельними та майновими паями

Оцінка редакторами поінформованості селян важлива з двох причин. По-перше, вона слугує опосередкованим показником дійсного рівня поінформованості селян, за відсутністі сучасних досліджень, які надають такі дані. “Опосередкованість” показника витікає з того, що редактори орієнтуються на те соціальне оточення, з яким вони частіше спілкуються, тому їх оцінка може бути упередженою та не відбивати реальний рівень поінформованості селянського загалу.[14] По-друге, планування та здійснення редакційної політики сільської газети може здійснюватися редакторами на основі власних оцінок, в тому числі, і рівня поінформованості селян щодо своїх прав як власників землі та майна (зрозуміло, якщо висвітлення аграрної реформи є серед свідомих пріоритетів редакції). Таким чином, оцінка редакторами поінформованості селян може слугувати опосередкованим показником того, якою мірою редактори будуть приділяти увагу завданням інформування селян про їх права як власників землі та майна. 

Редактори оцінюють рівень поінформованості селян щодо прав з розпорядження землею вище, ніж щодо прав з розпорядження майном: близько третини (26%) вважають, що рівень є “низьким” або “дуже низьким”, тоді як більшість опитаних редакторів (61%) вважають його “середнім”, а 14% навіть “високим” (див. Таблицю 11).

Таблиця 14.

Оцінка поінформованості селян щодо прав з розпорядження майновими та земельними частками та паями (у % до тих, хто відповів)

Рівень поінформованості селян щодо прав з розпорядження майновими паями є значно нижчим: 44% опитаних вважають його “низьким” або “дуже низьким”, 46% - “середнім”, та тільки 9% - “високим”.

Зважаючи на певну “оптимістичність” розуміння редакторами ставлень своєї сільської аудиторії, можна припустити, що дійсний рівень поінформованості селян є нижчим.

Домінування достатньо високих оцінок рівня поінформованості селян щодо прав з розпорядження земельними частками не викликає подиву, тому що розпаювання майна розпочалося ще наприкінці 1999 року, а в 2001 році достатньо активно почалася видача Державних актів. Крім того, державні органи за активної участі міжнародних організацій та проектів проводили певну розяснювальну роботу та розповсюджували інформаційні матеріали, розраховані на селянський загал.

Процес розпаювання майна фактично розпочався лише після Указу Президента «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» № 62/2001 від 29 січня 2001 року. З того часу, наскільки відомо автору, не зявилося жодного масового інформаційного матеріалу з цих проблем, а діяльність міжнародних організацій та проектів поступово переключилася на питання розвитку агробізнесу, дорадчих служб тощо. 

2.3. Оцінка інформаційних потреб селян району щодо аграрної та земельної реформи

Переважна більшість опитаних редакторів (84%) дали відповіді на відкрите питання щодо інформації, яку найбільш потребують селяни їх району зараз стосовно аграрної та земельної реформи.

За оцінкою редакторів, селяни найбільш потребують наступної інформації: (1) про права, обов’язки та шляхи розпорядження земельними паями та частками, (2) про розпорядження майновими паями, (3) про позитивний досвід та новини реформування, (4) про кредити, цінову політику, сільськогосподарську техніку тощо (див. Таблицю 12).

Таблиця 15.

Оцінка найбільш актуальних інформаційних потреб селян щодо аграрної та земельної реформи (частота згадок, у %)

В сфері розпорядження земельними паями та частками, найчастіше опитані редактори згадували потреби селян в наступній інформації:

·        Права і обов’язки орендарів і орендодавців: «вміння правильно оформити договір оренди», «механізм розрахунків згідно цих договорів», «відповідальність орендаря за невиконання умов договору», «суборенда земельних часток», «розмір орендної плати»

·        Земельний кодекс: “мета і принципи дії», «потрібен кваліфікований популярний коментар Земельного кодексу», «стосовно механізмів реалізації у повному обсязі прав і обовязків, передбачених Земельним кодексом», «про можливості реформи на основі положень Земельного кодексу», «вистачає неясностей або й протиріч в Земельному кодексі»

·        Оцінка землі: “вартість земельного паю», «реальна вартість землі”, «тлумаченння суті реформи з огляду на перспективи (збільшення вартості землі)»

·        Питання отримання права на земельну частку: “виділення земельних паїв працівникам соціальної сфери», «відновлення прав на земельні паї пропущених в списках”, “роз’яснення щодо права на земельну частку для пенсіонерів, переселенців з Чорнобильської зони»

·        Оподаткування земельної власності: «питання оподаткування землі», «порядок сплати податків за землю»

Редактори згадували також такі інформаційні теми як: механізм передачі земельних паїв в спадщину (“тлумаченння суті реформи з огляду на перспективи (успадкування)»), продаж землі, вихід з земельними паями, гарантії реалізації права власності на землю, вирішення спірних питань (“правове врегулювання спірних питань щодо земельних паїв»), проблема зміни призначення землі після того, як вона вже була перерозподілена, відповідальність за нераціональне використання землі, проблеми передачі ставків, лісів.

Вище наведена структура конкретних інформаційних потреб селян свідчить про те, що виконання інформаційних завдань початкового етапу фактичного впровадження земельної реформи (якщо відраховувати від Указу Президенту 1999 року) ще не завершено, оскільки питання отримання права на земельну частку залишаються серед найбільш актуальних інформаційних тем для селян.

Повна відсутність згадок редакторів про іпотечне кредитування є ознакою того, що актуальність цієї теми та відповідного законодавства, яке активно дискутується та розробляється на національному рівні, ще не усвідомлюється селянським загалом.   

Питання оформлення Державних актів було винесено в окрему категорію для того, щоб підкреслити, що, попри очікування, ця інформаційна тема не ввійшла навіть в п’ятірку найбільш поширених на думку редакторів інформаційних потреб селян. Втім, процес видачі Держактів охопив усі області та, принаймні, третина потенційних власників вже їх одержала. Це можна пояснити тим, що в деяких випадках видача Держактів не супроводжується належною роз’яснювальною роботою серед селян. Або\та тим, що значна частина селян не надає видачі Держактів особливої уваги, бо отримання та користування приватною власністю ще не сприймається як процедурне питання. 

В сфері розпорядження майновими паями, редактори найчастіше згадували потреби селян в наступній інформації:

·        Оренда майна: «дохідливих роз’яснень щодо визначення орендної плати за них», «розподілення дивідендів в інших регіонах», «форми розрахунків”, “дотримання умов договорів оренди», “суборенда”

·        Принципи паювання майна: “щодо розподілу майна”,  «типові помилки при розподілі майна колишніх КСП»

·        Механізм отримання майнового паю натурою: «отримання майна при виході з кооперативу», «одержання майна при виході”

·        Оцінка вартості майнових паїв: “вартість майна”,  “дохідливих роз’яснень щодо визначення розмірів майнових паїв”

Один респондент вказав на інтерес селян щодо питання “трансформації майнових паїв після розпаювання (як вони мають змінюватися за підсумками господарського року)»

Вище наведена структура інформаційних потреб селян наповнює змістом висловлення одного редактора – “майнові паї – це "чорна пляма". На думку редакторів, інформаційні потреби селян охоплюють усі основні аспекти розпорядження майном. 

Показово, що помітна частка редакторів вказала, що селяни району потребують інформацію про господарські товариства, тобто, інформацію про можливості, права участі або впливу селян на управління та керівництво підприємством, відповідальність керівників за порушення законів. Проблема, на думку редактора газети з Сумської області, полягає в тому, що:

“... Інформація стосовно прав селян не завжди вигідна керівництву. Прикриваючись комерційною таємницею, керівники нинішніх сільгосппідприємств не доводять людям правдивої інформації про вартість продукції, одержаної з 1 га, її рентабельність. Треба законодавчо передбачити необхідність опублікування такої перевіреної інформації в пресі (як звіти банків)...”

Помітна частка редакторів відзначила потребу селян в інформації щодо позитивного досвіду, новин та конкретніх прикладів реформування. В цілому, така інформація має зосереджуватися на перевагах реформованого сільського господарства та реформованих господарств, та охоплювати усі форми господарювання та регіони України.

Частка редакторів виділила потребу селян в наступній ринковій інформації:

·        Шляхи реалізації продукції

·        Можливості придбання техніки (зокрема, малої), інвентарю тощо

·        Цінова політика держави

·        Можливості та умови отримання кредитних ресурсів

За оцінкою редакторів, селяни також потребують інформацію щодо утримання соціальної сфери в процесі аграрних реформ та отримання працівниками соціальної інфраструктури земельних паїв. 

На думку багатьох редакторів, в незалежності від конкретної сфери інформаційного попиту, інформація, яку потребують селяни, має бути:

·        Конкретною

·        Доступною, дохідливою

·        Правдивою, чесною, обєктивною

Крім того, вона повинна забезпечувати бачення “суті, цілі, кінцевої мети та перспективи аграрних перетворень”.

III. ОЦІНКА ДОСТАТНЬОСТІ ІНФОРМУВАННЯ СЕЛЯН ОБЛАСНИМИ ДЕРЖАВНИМИ ЗМІ, РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ

3.1. Оцінка редакторами достатньості інформування селян щодо аграрної та земельної реформи в передачі “Сільський час” та обласними державними ЗМІ

Близько половини (47%) опитаних редакторів вважають, що телепередача “Сільський час” відповідає завданням інформування селян про аграрну та земельну реформу. Близько третині редакторів (26%) було важко визначити свою думку. Решта редакторів не дивиться цю передачу (17%) або вважає, що вона не відповідає завданням інформування селян (10%).

Детальний аналіз оціночних відповідей респондентів з останньої групи дозволяє говорити, що вони негативно оцінюють передачу, тому що, на їх думку, передача некритично ставиться до ролі груп керівників підприємств та владних установ в здійсненні реформ, не приділяє уваги негативним наслідкам реформування та недостатньо виконує інформаційно-просвітницькі функції. Таким чином, на думку цих редакторів, завданням інформування має бути більш критичне висвітлення аграрних реформ з потужною інформаційно-просвітницькою складовою. 

Цей висновок базується на припущенні, що оцінка редакторами ставлення селян до того, в чиїх інтересах проводиться реформа, може слугувати ключом до їх власної оцінки соціального змісту аграрного реформування, при існуванні інших підтримуючих показників. Майже всі редактори цієї групи (11 з 13) вважають, що селяни сприймають реформи як такі, що проводяться в інтересах колишніх голів колгоспу та керівників новоутворених підприємств. Переважна більшість цих редакторів (8 з 12, один не дав відповіді) також вважає, що державні обласні ЗМІ недостатньо інформують селян про їх права як власників землі та майна. Всі редактори друкували статті за результатами журналістських розслідувань селянських скарг та конфліктів. Половина вважає рівень поінформованості селян щодо прав з розпорядження земельними та майновими паями низьким або дуже низьким. Середній вік редакторів – 45 років, переважна більшість отримали редакторську посаду протягом останніх 5 років.

Частина з тих редакторів, які не дивляться цю передачу, також ігнорують її через те, що вона недостатньо критично висвітлює роль керівництва господарств та місцевих владних структур.

Наявні дані не дозволяють виявити причини схвального відношення та невизначеності думки решти редакторів.

Більшість редакторів (61%) вважають, що обласні державні газети достатньо інформують селян про їх права як власників землі та майна. 42% опитаних дотримуються такої оцінки щодо обласного державного радіо та лише третина вважають, що обласне державне ТБ достатньо інформує  селян про їх права. Частка тих, кому важко визначитися, зменшується від обласного ТБ (26%) до обласних газет (15%).

Таблиця 16.

Оцінка достатності інформування обласними державними ЗМІ селян про їх права як власників землі та майна та шляхи розпорядження ними (у % до тих, хто відповів)

Показово, що частка тих, хто вважає, що інформування є недостатнім, є приблизно однаковою для усіх ЗМІ (ТБ – 28%, радіо – 29%, газети – 24%). Ця група складається практично з одних і тих же респондентів. Слідуючи методу реконструкції причин їх оцінки, який було викладено вище, можна стверджувати, що вони вважають висвітлення реформи в обласних ЗМІ недостатньо критичним до ролі груп керівників підприємств та владних установ в здійсненні реформ, не приділяє уваги негативним наслідкам реформування та недостатньо виконує інформаційно-просвітницькі функції.. Переважна більшість редакторів цієї групи відповіли, що селяни оцінюють аграрні реформи як такі, що проводяться в інтересах колишнього та нинішнього керівництва підприємств, місцевої влади тощо. Більшість вважає рівень поінформованості селян низьким або дуже низьким. 

Рівень ознайомленості редакторів з трьома ЗМІ визначається як їх професійними інтересами[15], так і доступністю цих ЗМІ в районах. Більший рівень ознайомленості з обласним радіо, в порівнянні з ТБ,  пояснюється тим, що, як правило, районні радіостудії є відділами в районних газетах, тож редактор відповідає також за редагування районного радіомовлення. На недоступність обласного радіо через технічні причини вказували редактори з двох районів Вінницької області (“майже рік після стихії не працювало», «не працює проводове радіо, а радіоприймачів - обмаль»). Один редактор з Сумщини вказував на недоступність обласного радіо для селян через незручність виходу в ефір (“час виходу в ефір незручний для сільського жителя: 6:50, 8:10, 17).  

Недоступність через технічні причини є більш актуальною проблемою для обласного ТБ. На неможливість дивитися передачі обласного ТБ вказували редактори з районів Вінницької, Івано-Франківської, Чернігівської, Житомирської та Кіровоградської областей. 

 3.2. Рекомендації редакторів щодо покращання інформаційної діяльності державних органів

На відкрите питання щодо заходів, які державним установам різного рівня слід запровадити, щоб покращити рівень поінформованості селян щодо аграрної та земельної реформи, відповіли 78% респондентів (116 з 148).

Рекомендації опитаних редакторів стосуються (1) розробки державної системи інформування селян про аграрну та земельну реформи, (2) запровадження конкретних заходів, спрямованих на покращання поінформованості селян, (3) змісту інформації, яка має надаватися селянам. 

Потрібно підкреслити те, що помітна частина редакторів опікувалася проблемою розробки державної системи інформування селян, а не конкретними практичними заходами. Це свідчить як про “системність” сприйняття проблеми інформування редакторами, так і про актуальність такого подходу:

«...вести розяснювальну роботу більш системно, а не кампаніями...»

        «..Насамперед розробити чітку, конкретну програму на рівні держави, вести цю роботу не епізодично, а постійно і         цілєспрямовано, виходячи з важливості і актуальності аграрної реформи. І спрямувати розяснювальну роботу безпосередньо на місця, а не за принципом: "Верхи говорять, а низи нічого не знають...»

На думку редакторів, розробка та впровадження державної системи інформування селян має здійснюватися за наступними напрямками:

·        Створення або розширення інституційних одиниць на національному та місцевому рівні, на які покласти функції організації інформаційної роботи на селі. Важливо, що ці функції не повинні обмежуватися лише налагодженням роботи з ЗМІ, а й охоплювати завдання організації інформаційної роботи з селянським загалом

“...При управлінні сільського господарства потрібно зробити діючий, робочий прес-центр, який би проводив виїзди в села для розяснювальної роботи з висвітленням цієї зустрічі в ЗМІ, та випуском листівок, обміном думок і т.д....”

“...Створення інформаційної служби по звязках з ЗМІ при облуправлінні та міністерстві, щодо розвитку аграрного ринку, інфраструктури аграрного ринку, а також кредитування аграрного сектору України (можливо, через електронні засоби, але безкоштовно)...”

“...Прес-службам відповідних міністерств і відомств надсилати необхідну (актуальну, термінову, поточну) інформацію щодо нововведень, змін у законодавстві, порушень у ході аграрної реформи безпосередньо на рахунок редакцій (бажано – безкоштовно)...”

“...Створити державну службу навчання населення, підготовку і перепідготовку кадрів, своєрідний всеобуч селян...”

·        Проведення інформаційної роботи у відповідності з чітко визначеними принципами. Редактори називали наступні принципи:

ü      Відкритість діяльності державних установ:

“...Відкритість інформації про діяльність КМУ, місцевих держадміністрацій щодо конкретних законів, дій (оцінка їх наслідків) аграрної реформи...”

ü      Гласність:

“...Гласно аналізувати конфликтні ситуації...”

“...Піддавати гласності найбільш поширені порушення...”

ü      Спрямованість на кінцевого споживача інформації – селянина

ü      Прозорість:

“...Публікувати ставки орендної плати по усіх орендарях даного регіону. Ринок повинен бути прозорим...”

·        Забезпечення механізмів оцінки ефективності інформування та організації зворотнього звязку. Такими механізмами можуть бути періодичні соціологічні опитування (“проводити серед селян анонімне щомісячне (!) анкетування із відповідними висновками”, Івано-Франківська область)

Ранжування за частотою згадування редакторами конкретних заходів, спрямованих на покращання поінформованості селян, наведено в Таблиці 16.

Таблиця 17.

Заходи державних органів з інформування селян, які пропонуються редакторами (у % до тих, хто відповів, n=116)

Активна робота з районною пресою та іншими ЗМІ передбачає:

·        Виступи кваліфікованих спеціалістів в ЗМІ

·        Налагодження та підтримка прямого, постійного та активного контакту з редакцією

“..Щоб ми не прохали постійно інформацію від них...”

·        Розповсюдження необхідної інформації через газети, регіональні інформагентства, асоціації журналістів. Редактор з Львівської області запропонував конкретний канал розповсюдження інформації:

“...Нещодавно створено Асоціацію редакторів районних і міських газет Лвівської області. Добре, якби при ній за сприяння державних органів заснувати інформагентство, яке б цілеспрямовано надавало обєктивну інформацію для районних газет щодо реалізації аграрної і земельної реформи в області, в Україні. Державні органи різного рівня могли б через це інформагентство розповсюджувати позитивний досвід, критично оцінювати хід реформи...”

·        Проведення навчання та тренінгу з проблем реформування для представників ЗМІ

“...Проводити навчання з питань аграрної реформи з регіональними ЗМІ на рівні області і центру,  так як відповідні спеціалісти на місцях не завжди високої компетенції або перевантажені поточною роботою через ліквідацію землевпорядників (!) у більшості сільрад з початку нинішнього року...” (Харківська область)[16]

Активна інформаційна робота безпосередньо з селянами (“державним установам - ідти в народ, наблизитися до людей!”) передбачає наступні заходи:

·        Виїздні консультації спеціалістів, землевпорядників, юристів безпосередньо в селах

·        Проведення консультаційних прийомів за місцем проживання селян

·        Проведення лекцій і бесід в трудових колективах і за місцем проживання

·        Створення мобільних інформаційних груп спеціалістів і консультування безпосередньо в селах, господарствах, інших агроструктурах

Пасивні форми інформаційної роботи передбачають ефективне використання інформаційних днів та консультаційних пунктів, тобто, такі заходи, які передбачені Указами Президента. Ймовірно, що вони недостатньо ефективно проводяться в певних районах, якщо певна частка редакторів привернула до них увагу.   

Помітна група редакторів пропонує запровадити періодичні тематичні додатки до існуючих періодичних видань або навіть утворення спеціального видання:

“...В кожній райгазеті, телебаченні і особливо радіо запровадити спеціальний випуск, передачу, сторінку "Аграрник" (або – на базі районних газет випускати спеціальний бюлетень)...”

“...Заснувати та розкрутити спеціальне видання, що стосується аграрної реформи. "Сільський час", "Сільські вісті" цієї ролі не виконують...”

Рекомендації редакторів щодо змісту інформаційної роботи повторюють оцінку редакторами інформаційних потреб селян. Це, перш за все, юридичні питання (“проводити юридичний всеобуч”), положення нового Земельного кодексу та розяснення перспектив реформ.

Рекомендації щодо характеру подачі інформації також повторюють попередні оцінки редакторів:

“...Просто і дохідливо розповідати селянам, що відбувається і яке значення реформа має саме для конкретної людини...”

“...з разбором конкретних і типових ситуацій...”

“...Може, влаштувати в кожному селі лікбези для власників земельних і майнових паїв, показувати на конкретних прикладах розвязання тих чи інших проблем, що виникають в ході реформ...”

Треба додати, що деякі редактори висловлювали сумніви в актуальності завдання покращання інформування селян щодо аграрної та земельної реформи:

“...Думаю, що інформування - це вже пройдений етап, люди вже все, що потрібно їм, знають. Пора вже подумати: яким чином покращити життя селянина, бо те він власник землі, якщо не може її обробити і тому здає в оренду на кабальних умовах, щоб хоть щосб з неї мати. А збагачується від цього лише невелика купка підприємців, більшість з яких зроду землі не бачила (тож до чого вони доведуть землю?)...”

...При бажанні селяни можуть бути достатньо поінформованими щодо аграрної та земельної реформи завдяки тій роботі, яка вже проводиться...”